Друга Бієнале молодого мистецтва завершила свою роботу 31 жовтня, - прояснюємо результати проекту, до реалізації якого ми з натхненням долучилися.
Харків вперше приймав таку масштабну культурну подію: бажання взяти участь в заході виявили 400 митців та мистецьких об'єднань. Організатори відібрали 45 проектів, всі вони про актуальні суспільні болі та виклики. В реалізації проекту були задіяні понад 60 культурних, соціальних, наукових, бізнесових інституцій та донорських організацій. ILF виступила юридичним партнером цього мистецького заходу, а також підтримала окремі проекти на перетині мистецтва та технологій - “Життя в симуляції” та “Архів. Відсутній”.
Керуюча партнерка ILF Тетяна Гавриш, яка, зокрема, спеціалізується на питаннях креативної економіки та інноваційних проектах, стала фактичним амбасадором Бієнале в підприємницькому середовищі, прояснюючи бізнесу важливість та інвестиційну привабливість культурних проектів.
“Традиційно ми виносимо мистецтво за рамки важливого, а часто - навіть не включаємо до порядку денного. Хай цим займаються та приймають рішення чиновники з місцевої адміністрації чи будинку культури. За весь цей радянський час зникло відчуття зв'язку з реальністю, де культура і мистецтво є провідниками як духовного, так і буденного. А насправді ми говоримо про наші споживчі інтереси і про середовище, в якому ми існуємо. Саме митці гостро відчувають, що власне у соціумі відбувається”, - говорить Тетяна Гавриш.
Але Бієнале в Харкові - це ще й історія про приєднання та про відповідальний бізнес. Про важливість креативної економіки для розвитку регіонів. Набуття ними самоцінності, самостійності, соціальне та фінансове зростання. Це дуже важливо для Харкова, який намагається знайти свій шлях та обличчя в постіндустріальному світі. Та вийти з фази стагнації - політичної, культурної і, звичайно, економічної.
“Зараз ми в Харкові фактично формуємо певний арт-майдан, коли всі, кому не байдуже, відчувають гостру необхідність змін, необхідність отримати ковток свіжого повітря. Саме вони приєднуються до таких проектів. Якщо подивитись список партнерів Бієнале, то це, напевно, буде найбільший список підтримки з усіх проектів за останні роки, враховуючи навіть бізнесові заходи. Це вражає і це класний тренд, який має підтримувати бізнес. Адже бізнес - це також люди, для яких має значення середовище, в якому вони існують. Я сподіваюсь, що це лише початок, і ми побачимо в найближчі роки багато чудових, яскравих, революційних перетворень в нашому регіоні.” - вважає Гавриш.
Як свідчить практика, саме складові креативної економіки - подієвий туризм, виставки, перфоманси, нові архітектурні рішення - збільшують потік відвідувачів з інших регіонів. Відповідно, збільшується попит на товари та послуги представників місцевої економіки та увага з боку інвесторів. Вкладаючи кошти в такі проекти, бізнесмени не просто роблять “добру справу”, а дбають про своє успішне майбутнє. Крім того, такі масштабні івенти як Бієнале підвищують загальний культурний рівень, формують нестандартно мислячих гуманістів, за якими майбутнє. Команда юристів та креативних менеджерів ILF, працюючи над культурними проектами, багато років докладає зусиль, щоб допомогти з перетворенням українського арт-ринку в прозору та ефективну систему, а занедбані приміщення - в креативні простори та інноваційні парки. Ми віримо, що “Доглянутий сад” (а тема цьогорічного Бієнале “Здається, я заходжу в наш сад”) рясно зацвіте на теренах нашого регіону як в соціокультурному, так і бізнес-аспекті.
Варто відзначити, що переможцями та переможницями основної, конкурсної, програми стали Пьотр Армяновський за фільм “Гірчиця в садах”, etchingroom1 (Крістіна Ярош та Анна Ходькова) за графічний триптих Untitlled та Лія Достлєва й Андрій Достлєв за інсталяцію “Казкові замки Донецька”.
До речі, Пьотр Армяновський переміг і на першій Бієнале (“Фестиваль молодих українських художників”), що відбулася у Києві в 2017 році. Цьогоріч журі відзначило його фільм про життя в “сірій зоні” на Донбасі. Це історія про повернення дівчини в село дитинства, яке знаходиться на передовій - у «сірій зоні» на Донеччині. У саду її брат насіяв гірчиці. Дівчина лягає в колючу траву і згадує, якими смачними були колись вишні, груші, абрикоси… Якщо автор фільму зараз не може безпечно повернутися у дім свого дитинства в Донецьку, у його героїні така можливість є. По суті, вона виконує роль провідника до такого схожого (рідного та практично недоступного), але водночас невідомого й небезпечного місця.
Ще одні переможці - etchingroom1 (Анна Ходькова та Христина Ярош) в своїй графічній інсталяції Untitled не без гумору представляють схематичний, дистопічний погляд на нинішнє місто. Вони передають різкий трансгуманний погляд на сучасне життя, де економне використання графічних ліній дає стільки ж потужності висловлювання, скільки й простору на полотні.
Робота «Казкові замки Донецька» Лії Достлєвой й Андрія Достлєва розповідає про емоційний і матеріальний зв’язок із минулим. З цеглинок LEGO художники будують споруди, що опосередковано нагадують об’єкти міста Донецьк. Поєнуючи їх зі старими сувенірними листівками з видами міста та особистими аудіо розповідями місцевих жителів про 90-ті роки минулого сторіччя. Спогади завжди неточні - як, власне, і відображення споруд не зовсім співпадає з реальними будинками. Тобто, це історія про символи та пам'ять.
Нагадаємо, що Бієнале молодого мистецтва заснована Міністерством культури України. Приймаюча інституція - Харківська муніципальна галерея.
