Під час карантину багато бізнесів опинилися на межі закриття. Щоб врятувати справу, зберегти колектив та подолати фінансові труднощі, власники почали шукати гроші. Перше, що може спасти на думку, це взяти кредит у банку. Але у банківських установах зазвичай високі річні відсоткові ставки, і не кожен підприємець може їх виплатити. Інша справа — позичити гроші у знайомих чи родичів (зараз власників приватного капіталу в країні чимало). Здається, що так вчинити набагато простіше, адже, як писав класик: "Свої люди — розрахуємося".
І ось власник кондитерської Іван вирішує позичити на порятунок бізнесу 100 тисяч гривень у свого друга Дениса. Як їм правильно оформити передачу грошей? Які ризики існують? Як їх уникнути? Ці питання можна врегулювати за допомогою договору позики. Що потрібно прописати в договорі позики між фізичними особами та на які аспекти звернути увагу?
Що таке договір позики
Якщо фізичні особи бажають домовитись щодо запозичення грошей один одному — тоді така угода підпадає під ознаки договору позики. Законодавство України містить певні правила щодо оформлення договору позики, зокрема:
• Особи передають один одному грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками.
• Гроші (речі) передаються у власність особи. При цьому боржник повертає не ті самі гроші (речі), а таку саму їх кількість.
• Договір укладається з моменту передачі грошей (речей).
Спробуємо розібратись, чому Івану та Денису важливо розуміти зазначені особливості.
У позику передаються грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками
Речі, визначені родовими ознаками, — це об'єкти, які складають однорідну масу та визначаються лише кількісно (числом, вагою, мірою) без додаткових індивідуальних ознак. Визначені родовими ознаками речі є замінними — їх знищення, за загальним правилом, не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інших речей такої ж кількості та якості.
Гроші (речі) передаються у власність особи. При цьому боржник повертає не ті самі гроші (речі), а таку саму їх кількість
За договором позики гроші або речі передаються у власність. Інакше кажучи, після отримання грошей або речей особа може їх використовувати без будь-яких обмежень. Це ніяк не вплине на обов'язок повернути гроші або речі. Саме тому за договором позики Іван зобов'язаний "повернути" (передати у власність) стільки ж речей такого ж виду та якості або таку саму суму грошових коштів, а не ті самі речі або грошові купюри.
Договір укладається з моменту передачі грошей (речей)
Договір позики — це договір, який вважається укладеним з моменту передачі речей або грошей. Тільки після цього у сторін виникають взаємні права та обов'язки. Інакше кажучи, обов'язок повернути гроші у Івана виникне тільки з моменту їх отримання. Якщо факт отримання грошей не може бути доведений, юридично вважається, що Іван не отримував гроші, а договір позики вважається неукладеним. Саме через це у Івана не виникне зобов'язання повертати гроші або речі.
Факт передачі грошей/речей може підтверджуватись усно, письмово, відеозаписом або іншим способом. Найважливіше, щоб під час доведення факту передачі суд прийняв такі докази до уваги (належні докази).
Наприклад, щоб аудіозапис вважався належним доказом, потрібно провести експертизу, за якою буде ідентифіковано голос особи на плівці, а також перевірено запис на наявність монтажу. Інший приклад — суд визнав належним доказом матеріали кримінального провадження, зокрема, протоколи допиту, в яких особа не заперечувала факт отримання позики (ВС/КЦС, справа №678/364/15-ц, від 17 жовтня 2019 року).
Отже, не достатньо домовитись про умови позики. Важливо, щоб факт передачі грошей або речей був зафіксований певним способом.
Основні положення договору позики та ризики, пов'язані з їх відсутністю
Як вже зазначалось, законодавство містить певні правила щодо договору позики (стаття 625, 1046-1053 Цивільного кодексу України). Серед них: сплата процентів, строки повернення, штраф за порушення умов позики. Якщо сторони не домовляться щодо таких положень в договорі, то права та обов'язки Івана і Дениса (правила щодо повернення грошових коштів) будуть регулюватись положеннями законодавства.
Спробуємо розібратись, які існують правила (положення) законодавства та про що краще домовитись фізичним особам, щоб уникнути можливих ризиків та непорозуміння.
1) Проценти (стаття 1048 ЦК України). Проценти за договором позики не нараховуються, якщо про це прямо зазначено в договорі, або якщо фізичні особи (у нашому випадку Іван та Денис) домовились про позику на суму не більше ніж 850 гривень, яка не пов'язана з підприємницькою діяльністю опонентів, або у позику передані речі.
У нашому прикладі Іван бажає позичити грошові кошти на порятунок бізнесу. В такому випадку, якщо в договорі не буде прямо зазначено, що позика безоплатна, то проценти нараховуються в розмірі облікової ставки Національного банку України (на початок вересня 2020 року — 6%).
Оплатна позика (під проценти) включена законодавством до переліку фінансових послуг. Тут існує певний конфлікт в законодавстві, оскільки такі послуги мають право надавати лише ліцензовані фінансові установи. Проте, згідно з позицією Міністерства Юстиції, вимоги закону про фінансові послуги не застосовуються щодо позики між фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, варто звернути увагу на положення договору позики про проценти. За відсутності відповідного положення в договорі існує декілька потенційних ризиків:
• Позичальник буде зобов'язаний повернути грошові кошти в розмірі не тільки самої позики, а й нарахованих процентів за весь період користування позикою (постанова від 18 грудня 2018 року №686/21857/16-ц Верховний Суд);
• Якщо позикодавцем буде не фізична особа, а юридична особа або ФОП, передання грошових коштів в позику може бути визнано фінансовою послугою, надання якої без відповідної ліцензії вважається незаконним.
2) Строк повернення (стаття 1049 ЦК України). Якщо договором не встановлений строк повернення позики, вона має бути повернута протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги.
3) Валюта позики. У разі отримання у позику іноземної валюти, позичальник зобов'язаний (якщо інше не передбачене законом чи договором) повернути позикодавцеві таку ж суму в іноземній валюті, яка отримана у позику (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №373/2054/16-ц). Якщо прострочена сума визначена в іноземній валюті, то для обрахунку 3 % річних має братись сума в іноземній валюті і стягуватись валюта, а не її еквівалент в гривні.
Таким чином, фізичним особам варто бути обачними при визначенні умов позики. Договором сторони мають можливість врегулювати умови надання позики. Проте якщо певні положення позики не врегульовані, тоді застосовуватимуться правила, встановлені законодавством.
Нотаріальне посвідчення угоди позики
Законом встановлено, що договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо його сума перевищує 170 гривень (частина 1 статті 1047 ЦК України).
Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте його можна посвідчити, якщо сторони про це домовились. У цьому разі в нотаріальній конторі необхідно сплатити певний розмір грошових коштів за посвідчення договору (державне мито або плата).
Також існує можливість здійснити нотаріальне посвідчення розписки. У цьому випадку посвідчується не зміст розписки, а дійсність підпису. Інакше кажучи, нотаріус посвідчує, що саме певна особа поставила свій підпис на розписці. Це може позбавити іншу сторону необхідності проводити експертизу для ідентифікації виконавця підпису, якщо боржник стверджує, що поставлений підпис йому не належить.
Відмінність договору позики від розписки
Одним з найпростіших способів зафіксувати факт передачі речі є розписка. Розписка — це документ, який складається для підтвердження укладення угоди позики, її умов та на підтвердження факту передачі грошей (речей). Одночасно з цим розписка може розглядатись безпосередньо як письмова форма угоди позики, якщо, наприклад, сторони домовились усно.
Розписка не є обов'язковим документом. Якщо договір позики, як підписаний сторонами документ, фіксує факт передачі грошей або речей, тоді додатково розписка не потрібна.
Таким чином, договір позики є сукупністю прав та обов'язків сторін щодо позики. Він може бути укладений в письмовій або в усній формі. Розписка підтверджує факт укладення договору позики, передачу грошей або речей за відсутності вказівки на це в укладеному сторонами договорі.
Якщо сторони оформляють розписку, дуже важливо, щоб вона не містила неузгодженостей або неточностей. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Так, наприклад, у випадку складення розписки з наступним змістом "обіцяє віддати останньому 18 000 гривень після продажу земельної ділянки" суд дійшов висновку, що неможливо встановити, чи отримала особа кошти чи ні (ВС/КЦС, справа №369/3340/16-ц, від 22 серпня 2019 року). У цьому випадку договір позики визнано неукладеним та обов'язку повертати кошти у іншої сторони не виникло.
Таким чином, якщо боргова розписка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, така розписка не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі №632/2209/16, від 4 березня 2020 року).
Опубліковано на https://delo.ua/
