Нещодавно до нас звернулася ІТ-компанія з досить цікавим запитом: вони на замовлення розробили продукт, який був потрібний клієнту для його побутових потреб. У процесі розробки обидві сторони зрозуміли, що це програмне забезпечення (ПЗ) покриває не тільки потреби цього клієнта, а й багатьох конкурентів.
У звичайних умовах розробку сховали б за сімома печатями з NDA та авторських прав. Та сторони розуміли, що проєкт настільки корисний і потрібний ринку, що стримати появу аналогів їм не вдасться.
Було знайдено рішення — ліцензувати продукт для конкурентів. З цього моменту розробка пішла дещо іншим шляхом.
Оскільки під час створення продукту використовувалися потреби, знання ринку клієнта та ресурси й технічні навички розробника, вони обидва визнали себе авторами фінального рішення. Сторони вирішили оформити сумісні авторські права на продукт, щоби потім продавати його третім особам.
Нашим завданням у цій ситуації було скласти договір про сумісне управління правами інтелектуальної власності (ІВ), який у майбутньому регламентуватиме партнерські відносини. У цьому документі ми деталізували:
-
Як і коли кожен партнер отримає права на ІВ.
-
Який обсяг прав належатиме кожному. Конкретно у цій ситуації розробник надалі займався допрацюванням продукту, визначенням його бюджетів, маркетингової стратегії. Компанія-клієнт затверджувала все це та надавала технічні консультації.
-
Умови розподілу прибутку. Було прописано, як він рахується та виплачується. Наприклад, тут всі операційні процеси були покладені на розробника, який потім виплачував клієнту відсоток від чистого прибутку.
-
Умови подальшого ліцензування. Ми прописали, які умови будуть значитися у подальших договорах між розробником та третіми особами. Також було визначено, як інша сторона може контролювати процес ліцензування.
Фактично, ми допомогли розробнику та його клієнту створити новий бізнес без реєстрації окремої юридичної особи. Це дозволило обом компаніям успішно працювати та отримувати профіт від того, що вони колись створили разом.