Міністерство охорони здоров’я України 5-го листопада оприлюднило проєкт закону України «Про самоврядування у сфері охорони здоров’я в Україні».
Завдання проєкту Закону — створити умови, за яких лікарська спільнота могла б насправді брати безпосередню участь в управлінні галуззю.
І, на рівні ідеї, це саме те, чого ми прагнемо. Ми гаряче підтримуємо розвиток лікарського самоврядування в Україні та переконані: без лікарської автономії ефективний захист прав пацієнтів та лікарів неможливий, як неможливий і подальший розвиток сфери охорони здоров’я на засадах людяності й взаємоповаги. Самоврядні медичні організації/лікарські асоціації, що існують зараз в Україні, діють виключно у вигляді громадських об’єднань. Вони не мають закріплених законом повноважень, які б дозволяли їм дієво впливати на формування ефективної системи охорони здоров’я. Тож створення системи лікарського самоврядування, через яку здійснювався б, як мінімум, контроль дотримання професійних стандартів та якості послуг, конче необхідне.
Та разом з тим, концепція даного законопроєкту та окремі його положення містять суттєві ризики та недоліки, і якщо прийняти його в такому вигляді, це не призведе до досягнення цілей, задекларованих розробниками.
Отже, у поточній редакції цей документ:
- не дає реальної автономії лікарям та залишає їхню прив’язку до робочих місць;
- не визначає прозорої процедури формування органів професійного самоврядування медичних професій та палат медичних професій;
- не визначає обсяг відповідальності посадових осіб органів Палат;
- передбачає створення п’яти палат медичних працівників України: лікарів сімейної медицини, лікарів спеціалістів, стоматологів, медичних спеціалістів та фармацевтичної палати, кожна з яких функціонуватиме як окрема юридична особа.
- не визначає обмеження щодо визначення розміру професійного збору (обов’язковий платіж, що сплачується представниками медичних професій, які входять до організації професійного самоврядування медичних професій, або їхнім роботодавцем);
- передбачає занадто короткий строк для переходу усієї медичної системи на новий формат діяльності (всього рік з моменту початку функціонування реєстрів, які дадуть змогу діючим працівникам отримати відповідні свідоцтва — дозволи продовжити роботу).
- не містить чітких вимог для отримання свідоцтва на право займатися лікарською та фармацевтичною діяльністю, термінів розгляду та прийняття рішення та вичерпного переліку підстав для відмови у видачі такого свідоцтва.
Цей закон містить протиріччя сам в собі: між закладеними в ньому цілями — і запропонованими механізмами. Перше з них засадниче: основа лікарського самоврядування — це саме лікарі, які повинні мати свободу у своїй професійній реалізації; лікар повинен отримати право (як це відбувається у більшості західних країн) надавати медичні консультації де завгодно, без прив'язки до конкретної лікарні чи поліклініки. Цей же законопроєкт залишає лікарів «прив’язаними» до конкретних місць роботи, що не створює справжньої лібералізації доступу до професії. Якщо його прийняти, ми отримаємо лише отримаємо додатковий бюрократичний орган, який лікарям необхідно буде утримувати, сплачуючи членські та інші внески.
За цим законопроєктом, у порівнянні з існуючою зараз системою, у лікарів з’являються лише додаткові обов’язки. Зокрема щодо отримання свідоцтва на право здійснення медичної діяльності; внесення до реєстру лікарів; сплати внесків на утримання Палати. А от додаткових способів доступу до професії не передбачено.
Так, тут закладена можливість укладати цивільно-правові договори. Але без зміни існуючої систему ліцензування це не дасть лікарям жодних додаткових можливостей для того, щоб самостійно вести медичну практику.д
Створення п’яти палат медичних працівників означає функціонування п’яти юридичних осіб, кожна з яких матиме свій апарат управління та буде окремо забезпечувати своє фінансування, що зменшить їх вагу та збільшить видатки лікарів на їх утримання. Крім того, таким рішенням створюються передумови для штучного розділення зв’язків між палатами. Взагалі, сама ідея створити одразу п`ять палат медичних працівників та регулювати їх одним Законом не є ефективною. Міжнародний досвід передбачає самоврядування у тих сферах, де всі спеціалісти є представниками вільної професії — тобто, можуть здійснювати діяльність на підставі професійної ліцензії без додаткових формальностей та прив’язок до робочих місць.
Щодо отримання діючими працівниками свідоцтв, які дозволять продовжувати роботу, то строк в один рік з моменту початку функціонування реєстру є занадто коротким: в електронній системі охорони здоров’я одних лише лікарів станом на 1 лютого 2021 р. зареєстровано 121 648 осіб. Щоб усі лікарі могли встигнути отримати свідоцтво доцільним було б протягом першого року з моменту початку функціонування реєстру дане положення поширити лише на лікарів, що надають первинну медичну допомогу, як на тих, кого медична реформа торкнулась першою.
Ці зауваження не можуть бути реалізовані шляхом редагування або процедури внесення поправок до законопроєкту. Якщо ми хочемо справді істотно змінити систему, полегшити доступ до професії, створити лікарську палату, яка стежитиме за стандартами й принципами, законопроєкт повинен зазнати системної зміни підходу та напрацювання нової редакції.
