В Україні досі існують дві медичні системи. Одна з 2018 року побудована на автономності медичних закладів і прозорості фінансування, доступ до їхніх послуг гарантований всім громадянам, а самі заклади працюють за договорами НСЗУ. Це — 99% всієї медицини. А є 1% закладів, які залишилися у радянській системі. Вони отримують гроші не за послуги, а за ліжка, і потрапити у це ліжко можуть лише обрані за принципом “ви ж самі все розумієте”. І чомусь так сталося, що у нову систему ввійшли всі районні, міські й обласні поліклініки, а у тенетах минулого опинилися флагмани української медицини — державні інститути серця, раку, дитяча “Охматдит”, славнозвісна “Феофанія” тощо. Чому так сталося?
Спочатку нагадаємо, як працює НСЗУ — Національна служба здоров’я України. Вона отримує кошти з державного бюджету на оплату медичних послуг для населення. Якщо громадянин або громадянка України потребує якусь медичну послугу, скажімо, УЗД печінки, і ця послуга є в Програмі медичних гарантій, НСЗУ оплачує медичному закладу вартість цього УЗД. Громадянин нічого за це не сплачує. Сімейний лікар, який видає громадянам направлення, з яким пацієнт може звернутися до будь-якого закладу, котрий уклав контракт з НСЗУ. Але не до “флагманів”, бо вони такого контракту не укладали. Хтось закидає їм те, що вони не хочуть. Але вони ще й не можуть.
Коли у 2018 році розпочалася реформа медичної системи, всі медичні заклади отримали можливість автономізуватися — стати самостійними підприємствами, які мають право укладати договори. Рішення про реорганізацію кожного медичного закладу може приймати лише його власник. Власниками районних чи обласних установ є місцеві громади. І спочатку лише одиниці місцевих рад по всій Україні приймали такі рішення. Але згодом була скасована державна медична субвенція з держбюджету, яка формувалася за принципом “ліжкомісць” і перерозподілялась по медзакладам через систему департаментів охорони здоров’я. І без цієї субвенції місцеві ради опинилися перед вибором: утримувати медичні заклади за свій кошт чи дозволити їм стати підприємствами й укласти договори з НСЗУ. І місцеві ради обрали другий варіант. Саме тоді всі маленькі й великі поліклініки, обласні лікарні широкого й вузького профілів увійшли у нову медичну систему. Відтепер вони надають гарантовані послуги населенню, отримуючи кошти не від громадян особисто, а від НСЗУ на свій поточний рахунок.
Зараз НСЗУ гарантує громадянам послуги широкого спектра, від первинної медичної допомоги (консультація сімейного лікаря, лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, діагностика) до складних невідкладних операцій і процедур (наприклад, допомога при інфаркті міокарда, хімієтерапія при онкологічних захворюваннях і т. д.). З цим справляються медичні заклади, які уклали договори з НСЗУ. Але є специфічні послуги, які можуть надавати лише “флагмани”. Наприклад, Національна дитяча спеціалізована лікарня “Охматдит” проводить унікальні операції трансплантації кісткового мозку. Операції на відкритому серці, нейрохірургія, інші дуже вузькі, але критично важливі проблеми можуть вирішувати лише в медичних закладах, які є поза державною програмою медичних гарантій та договірних відносин з НСЗУ. За направленням від сімейного лікаря пересічному українцю туди не так просто потрапити — для цього відсутній прозорий механізм. Як отримати ту допомогу, яку ніхто в Україні більше надати не може?
Звісно, є іноземні лікарні з такими послугами — саме тому ми бачимо в інтернеті сторінки із збору коштів “Допоможіть Оленці”, Михайлику, Наталці. Бо складне лікування потребує багато грошей, і в Німеччині та Ізраїлі їх у вас візьмуть і нададуть послугу. Але з українськими державними медичними установами так не спрацює — ні ви, ні НСЗУ не може переказати їм кошти за послуги, оскільки не завжди такі їх послуги мають офіційно затверджені тарифи.
Як же зробити ці установи самостійними підприємствами з поточними рахунками, які вправі укласти договір про медичне обслуговування населення з НСЗУ? Як і для найменших поліклінік, для цього потрібне рішення власників. У поліклініки це місцева громада, у державного закладу — держава в особі Кабінету міністрів України. Але є один нюанс — кожний такий медичний заклад належить до сфери управління якогось центрального органу виконавчої влади або державного органу. Наприклад, Клінічна лікарня “Феофанія” належить до сфери управління Державного управління справами. А “Охматдит” - Міністерства охорони здоров’я. І рішення про їхню реорганізацію мають приймати разом відповідно КМУ і ДУС або КМУ і МОЗ.
КМУ може навіть прийняти самостійне рішення про ліквідацію установи і створення нового медичного казенного підприємства, але це призведе до обов’язкових звільнень працівників, втрати ліцензії, і може затягнутися на місяці. І в цей час заклад не може надавати медичну допомогу. Тому так потрібне спільне рішення власників, щоб реорганізація була “безболісною”.
Цікаво, що сьогодні такі спроби натикаються на протести керівництва цих “флагманів”. Головні лікарі закладів не згодні з тарифами, за якими НСЗУ пропонує їм сплачувати за послуги. Можливо, так і є, можливо тарифи занизькі. А можливо деякі витрати таких медичних установ є зайвими, і питання в їх оптимізації, підвищенні ефективності.
Але навіть за наявності такої “непереборної” перепони, є три нюанси. По-перше, відповідно до чинного законодавства для того, щоб медичний заклад мав право подати пропозицію на укладення договору з НСЗУ, він має бути реорганізований у підприємство. І те, що “флагмани” залишаються у нинішньому стані, є порушенням закону з боку виконавчої влади.
По-друге, для прийняття рішення про реорганізацію власник не має питати у нинішнього керівництва закладу думки про відповідність тарифів їх очікуванням. Незадоволення головного лікаря не може бути аргументом на користь затягування процесу реорганізації.
По-третє, скасування системи медичних субвенцій, яка стала вирішальним аргументом на користь автономізації всіх місцевих медзакладів, для “флагманів” не спрацьовує. Бо Верховна Рада України щороку приймає закон про державний бюджет, який зберігає стару модель фінансування цих закладів напряму через бюджети відповідних органів виконавчої влади.
Чому ще, крім виконання закону, потрібно якнайшвидше провести реорганізацію цих закладів? Тому що їхнє фінансування через систему НСЗУ прибере останні “сірі зони” в українській медицині. Бо тоді оплата всіх послуг у цих закладах відбуватиметься безготівково, через поточні рахунки, буде прозорою та відстежуваною.
Це дозволить спрямовувати ці кошти виключно на потреби підприємства — заробітну плату працівників, їхнє навчання та професійний розвиток, нове обладнання, покращення умов перебування пацієнтів. Тобто кошти підуть на заклад, а не туди, куди вирішить людина, яка отримує пакет з грошима. Тими грошима, що збирали люди на сторінці “Допоможіть Оленці.
