Майже кожне питання, з яким ми стикаємося в повсякденному житті, професійній діяльності або у відносинах на рівні громадянин — держава, неможливо розв'язати поза правового поля. І хто як не адвокат може розповісти, як це відбувається, поділитися досвідом та цікавими інсайдами.
Сьогодні ми розпочинаємо нову серію у межах нашої постійної рубрики “Кейси ILF”, вона буде присвячена земельному праву. Випадками зі своєї практики ділитимуться партнер ILF Олексій Харитонов та старша адвокатка Ольга Тарасенко.
Який був запит в клієнта?
У радянські часи однією з політик, що просувала влада, була колективізація — об'єднання одноосібних селянських господарств у колгоспи та радгоспи.
На території Київської області існувало одне з таких КСП (колективне селянське господарство), йому належав величезний масив землі в понад 42 тисячі гектар.
Коли Союз розвалився, а поняття колективної власності зникло, це КСП реорганізували у сільськогосподарський виробничий кооператив, а ще пізніше — у ТОВ (аграрну компанію). Особи, що працювали у колгоспі, почали отримувати земельні паї. Але залишилися певні ділянки (42 Га), що за законом паюванню не підлягали. Оскільки колишні члени КСП їх не отримали, права на ці землі мали перейти до правонаступника КСП — аграрної компанії, тобто наших клієнтів.
Проблема зокрема полягала в тому, що через прийнятий президентом Порошенком закон землі колишніх КСП стали вважатися власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Тож був значний ризик втрати земельних ділянок у зв’язку із їхнім автоматичним переходом у власність територіальної громади.
Існувала деяка правова невизначеність: хто наразі є законним власником землі? Клієнт, як правонаступник КСП, або громада? Нашим завданням у цій ситуації було розібратися й повернути земельні ділянки у власність агрофірми клієнтів.
Які були наші дії?
У законі, який ми згадували раніше, сказано, що у власність територіальної громади переходить тільки та земля, що не є приватною. Наш клієнт був правонаступником ліквідованого КСП, а отже — власником землі. Законодавство не встановлює механізм для реєстрації права власності на такі ділянки, отже зробити це можна було тільки через суд. Але у певний момент виявилося, що це замість нашого клієнта це вже зробила інша юридична особа.
Коли ми почали з'ясовувати обставини, виявилося, що наразі власником спірних ділянок є інше ТОВ. Якщо говорити відверто, то на момент, коли ми це дізналися, виграти справу шансів майже не було. Привласнення відбулося багато років тому, ми б не мали змоги оскаржити його тільки через давність.
Але наш опонент припустився помилки — під час привласнення землі колишнього КСП він випадково зачепив частину лісу, який, своєю чергою, вже є державною власністю. Це було з'ясовано під час однієї з перевірок Державним підприємством лісовим господарством, яке потім подало апеляцію.
Завдяки цій події ситуація розкрилася. Було зрозуміло, що наш опонент привласнив 42 Га землі незаконно. У той час активно застосовувалася схема купівлі в обхід нотаріуса, який посвідчує угоду та здійснює державну реєстрацію майна шляхом визнання таких договорів дійсними у суді. Нею він і скористався.
Аби повернути спірні землі у власність агрофірми нашого клієнта, нам довелося доводити, що ці території входили до загального об'єму ділянки КСП. Для цього ми робили відповідні адвокатські запити до Держгеокадастру. Також ми зібрали докази повного правонаступництва від КСП до ТОВ. Нам довелося детально аналізувати старе законодавство, вивчати процедуру паювання та її нюанси, шукати архівні довідки, отримувати безліч підтверджень. Це був величезний пласт кропіткої роботи.
Як вирішилася ситуація?
Завдяки масштабній юридичній роботі, яку ми провели, спостережливості та досвіду нашої команди, нам вдалося через Верховний Суд України скасувати передачу землі, що незаконно відбулася майже 15 років тому. Ми змогли витребувати спірні ділянки в компанії-опонента й повернути їх у власність компанії нашого клієнта.
