Нерідко трапляються випадки, коли лікарі відмовляють пацієнтам у праві отримати чи скопіювати документи з відомостями про історію своєї хвороби. І на перший погляд може здатися, що оскільки історія хвороби (медичний документ) заводиться медичним закладом, то він йому і належить. Проте це не так. Які ж права має пацієнт? Для всебічного розуміння цього питання розглянемо його у юридичній і медичній площинах.
Спочатку з'ясуємо, навіщо потрібно ознайомлюватися з історією своєї хвороби. По-перше, знати історію хвороби та мати її копію важливо з точки зору обізнаності щодо перебігу хвороби, лікувального процесу та можливості скористатися цими даними у майбутньому (у випадку виникнення інших хвороб). Також вона потрібна, щоб не забути, які ліки, від чого ви приймали та коли.
По-друге, медичні документи необхідні для контролю належної організації лікувально-діагностичного процесу та використовується як доказ у випадку лікарської помилки, порушення кримінальної справи чи звернення пацієнта до суду за захистом своїх прав.
Виходячи з цього, вже стає зрозуміло, що пацієнт має повне право ознайомлюватися з відомостями про історію своєї хвороби, а також результатами аналізів та консультацій.
Медична точка зору
За інформацією медиків, в залежності від результатів роботи лікаря — чи надана допомога призвела до позитивних наслідків, чи навпаки, — історія хвороби може перевірятися певними службами, судмедекспертами тощо. А це в свою чергу може мати негативні наслідки для самого лікаря. Тож в українській медицині ще закріплений стереотип, що історію хвороби краще тримати за сімома печатками з точки зору прав пацієнта.
У Європі лікарі в своїй роботі вже вийшли на інший рівень — вони є максимально відкритими до пацієнтів і не тільки охоче ознайомлюють їх з історією хвороби, а і навіть залучають пацієнтів до прийняття рішень.
Не секрет, що у медицині є поняття “лікарська помилка”. У одному зі шпиталів Роттердаму це питання також вирішили максимально прозоро: при виникненні помилки, що була скоєна ненавмисно, лікарі повідомляють про неї пацієнту, а всі дані вносять до спеціальної електронної бази. Тобто цей фактор вже на початковому етапі винесений за рамки юридичного переслідування. Якщо юридичний департамент, який вивчає ці питання, розуміє, що лікар не навмисне скоїв ці дії, його не переслідуватимуть всередині колективу.
На жаль, лікарська помилка, як супутня деталь роботи, має місце бути в усіх цивілізованих країнах. У всьому світі цей факт визнають і тому ведуть відповідну реєстрацію. У нашій країні системно ці факти ніхто не хоче виявляти. Це питання скоріш до менеджменту і законодавчої системи в цілому. Враховуючи усі ці фактори, саме тому історія хвороби дуже часто сприймається як певний обвинувальний акт.
Юридична точка зору
Якщо говорити мовою закону, то право людини ознайомлюватись з відомостями про себе закріплено на рівні Конституції України (ч. 3 ст. 32). Доступ до достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я передбачений і Цивільним кодексом України (ст. 285).
Згідно з Законом України «Про Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичний працівник зобов'язаний надати пацієнту в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів.
Як зазначає адвокат та партнер ILF Олексій Харитонов, більш детально положення законів розтлумачив Конституційний суд України у рішенні від 30 жовтня 1997 року, де вирішив, що медична інформація за своїм правовим режимом належить до інформації з обмеженим доступом. На вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників лікар зобов'язаний надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.
Винятком з цього правила є випадки, коли інформація про хворобу може погіршити стан здоров’я людини чи зашкодити процесу лікування. У такому випадку медпрацівник має право дати неповну інформацію про стан здоров'я або обмежити можливість ознайомлення з окремими медичними документами. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.
Ключовою тезою цього рішення Конституційний суду є те, що медична інформація є інформацією для пацієнта. Тож питання про те, як отримати доступ до історії хвороби, може здатися абсурдним. Однак на практиці буває досить важко отримати таку інформацію. Причин цьому декілька. Перша ― жодна з наведених вище норм права не вказує спосіб, у який має бути надана медична інформація. Наприклад, вона може бути отримана зі слів лікаря, шляхом огляду документів пацієнтом чи надання пацієнту копій медичних документів. Всі ці способи можливі. Але найбільше труднощів виникає при отриманні копій медичних документів.
В законах не йдеться про копіювання первинної медичної документації, а тому часто медичні працівники не надають її, тим самим порушуючи права пацієнтів.
Правом отримати медичну документацію можна наділити і іншу особу, але для цього слід написати відповідну заяву та нотаріально її завірити. Якщо ваші інтереси відстоює адвокат, він може отримати копії медичної документації у відповідь на запит, до якого додасть нотаріально посвідчену згоду клієнта.
Щоб отримати персональні дані, зокрема, копії медичної документації, пацієнт або його представник може подати запит до закладу охорони здоров’я усіх форм власності. У запиті слід вказати прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання і реквізити документа, який посвідчує особу, та зазначити перелік персональних даних, які цікавлять. Запит має бути задоволений протягом 30 календарних днів із дня його надходження.
Друга причина в тому, що ці документи (їх зміст, повнота та правильність оформлення) ― це перше, на що звертають увагу, аналізуючи лікарські помилки. Лікарі добре це розуміють, тому не дуже хочуть надавати докази своїх помилок, які пацієнт зможе використати у суді.
На практиці зустрічаються виправлення даних, залиті, склеєні чи навіть вирвані сторінки медичних карт пацієнтів. Це значно ускладнює процес доведення лікарської помилки. Для боротьби з такими явищами та систематизації медичної інформації запроваджується електронна медична документація, як одна зі складових медичної реформи в Україні.
Її мета та позитив у тому, що вона зберігається в одному місці, до якого має доступ пацієнт та лікар у будь-який час доби у будь-якому місці.
Якщо медичний заклад або лікар все ж відмовляють у наданні копій історії хвороби, ви можете оскаржити їхні дії у суді. Він своїм рішенням зобов’яже медичний заклад надати копії медичної документів, а також може стягнути моральну шкоду за порушення прав пацієнта. Також можна звернутися до керівника закладу охорони здоров’я чи зателефонувати на гарячу лінію МОЗ (0-800-505-201), або заповнити скаргу на сайті.
Тож якщо у вас виникла ситуація, коли вам потрібно ознайомитися з історією своєї хвороби, пам'ятайте, що ви маєте на це повне право. Адже законодавство забезпечує пацієнту гарантовану можливість ознайомитися з усією повнотою медичної інформації.
Опубліковано на https://lb.ua/
