9 лютого 2021 р.

Елементи успішної ревіталізації заводів, і чому це не тільки про бізнес

Історична спадщина України

 

Вже кілька десятиліть в світі  вирує тренд переосмислення старих і занедбаних будівель. На місці непривабливих заводів і фабрик, користь від яких вже давно була вичерпана, постають креативні простори, музеї, бари і ресторани, житло. Це явище має назву "ревіталізація", і воно стало важливим елементом стратегії розвитку сучасного міста. Знамениті Газометри у Відні і галерея "Тейт-модерн" в Лондоні, ландшафтний парк "Дуйсбург-Норд" в Німеччині та арт-інкубатор "Фабрика мистецтв" в Лодзі - приклади ревіталізації, кожен з яких є по-своєму унікальним і автентичним. Україні також дісталася велика спадщина для ревіталізації, особливо від російської імперії та СРСР. Але постає важливе питання: чи готові ми використовувати її ефективно?

 

Одною з особливостей українського менталітету є наше прагнення отримати швидкий результат, а також невміння, а скоріше, небажання планувати свої дії на довготривалу перспективу. Це є цілком зрозумілим та виправданим явищем з точки зору нестабільності та радикальних змін кордонів, влади і порядку, яким неодноразово піддавалася українська нація впродовж історії свого існування. Якщо зв’язати цю особливість з темою ревіталізації, то отримуємо власника старої будівлі або інвестора, який йде шляхом найменшого опору — перебудувати будівлю під офіси, скоріше здати їх в оренду і вже через рік-два після вкладених інвестицій отримувати стабільний дохід. Такий комерційний проєкт, можливо, має право на життя, проте, це не є ревіталізацією в чистому вигляді.

 

Ще одним прикладом українського підходу до роботи з потенційними об'єктами для ревіталізації є історія про харківський елеватор. Наприкінці 2020 року в Харкові демонтували один з корпусів покинутого елеватора для зберігання зерна біля Південного вокзалу, щоб, за чутками, побудувати на його місці чергову багатоповерхівку. Під хвилю обурення в соціальних мережах корпус підірвали, що викликало потік обговорень та ідей на тему "А що, якщо ...". Як приклад фігурував інший схожий елеватор в Кейптауні, ПАР. На його місці відкрили Музей сучасного африканського мистецтва Цайці. Будівля має 80 приміщень для галерей, лекцій, круглих столів, бар і ресторан. На даху - місце для саду скульптур. Для Харкова, де вже багато років йдеться мова про відкриття музею сучасного мистецтва, ідея Кейптауна є привабливою. Але на майданчиках харківського елеватору такий музей вже навряд чи з'явиться.

 

У чому ж відмінні риси "істинної" ревіталізації? Проаналізувавши приклади успішних проєктів по всьому світу можна виділити кілька особливостей, які відрізняють просто оренду площ від ревіталізації культурної та індустріальної спадщини. Цей список далеко не вичерпний, проте логіка наступна:

 

Повага до історичної спадщини і ностальгії

 

Часто буває так, що певний завод або фабрика є історичною спадщиною. Це майже як стара німецька кірха або французький замок. Завдяки роботі заводів могло піднятися ціле місто і навіть економіка країни, там випускали життєво важливі товари та формувалися громадські рухи історичного значення. На заводі працювали цілі покоління: зустрічали любов, впроваджували інновації і демонстрували чудеса ККД. Тому одним з головних викликів проєкту ревіталізації є модернізація цього заводу так, щоб не розтоптати його історичну, архітектурну і соціальну цінність, а навпаки філігранно вплести її в концепцію проєкту.

 

В дослідженнях теми промислової ревіталізації існує поняття «ностальгія». Наприклад, при створенні Промприлад.Renovation в Івано-Франківську звернули увагу на те, що у багатьох літніх жителів і цілих сімей міста є зв'язок з заводом Промприлад. Менеджерам сучасного проєкту дуже важливо зберегти цей «ностальгічний дух» в своїй концепції. З одного боку, необхідно проявити повагу до людей та їх спогадів, а з іншого – зробити все можливе для того, щоб оновлений проєкт сподобався місцевим жителям. Той же нюанс враховували і «вершителі» відомої ревіталізації всього Рурського регіону. Щоб проявити повагу до тисяч шахтарів, шахти не знищувалися, а були модернізовані в культурні майданчики.

 

 Залучення культурних і соціальних проєктів

 

Під час дослідження питання урбанізму одне з центральних місць займає тема публічних просторів. Людям важливо десь зустрічатися і обмінюватися думками, відчувати місто і окремі місця в ньому "своїми". Дуже часто поштовхом до ревіталізації закинутих просторів стають представники культури і креативного класу, які збираючись на неформальних майданчиках, залучають до них увагу і перетворюють в місця концентрації людей і подій. Наприклад, перш ніж в польському місті Шецін на місці занедбаних портових доків побудували Морський музей, прогулянкову набережну і фуд-корт, там збиралися артисти і виступали перед місцевими жителями зі своїми творчими експериментами.

 

Під час реалізації ревіталізованних проєктів відкриваються музеї та галереї, арт-інкубатори і технологічні парки, проводяться концерти і спектаклі. Вони стають не тільки магнітами для публіки, в тому числі і приїжджої, а й вирішують проблему пошуку міськими артистами місця для репетицій і виступів. Наприклад, в німецькому місті Нюрнберг 300-ам музикантам не вистачало подібних майданчиків. Тому на місці колишнього військового бараку відкрили центр Z-Bau, чия афіша концертів та подій до часів пандемії була розписана на кілька місяців вперед.

 

Залучення громади і розуміння важливості самого процесу

 

Великі об'єкти ревіталізації часто є надбанням всього району, а то й міста. Наприклад, проєкт LХ Factory на околиці Лісабону спочатку був ідеєю місцевих активістів, які хотіли побудувати на місці індустріальної зони простір для прогулянок і відпочинку місцевих жителів, подалі від туристів. (Задумка, до речі, настільки вдалася, що місце через кілька років стало туристичним і потрапило в путівники міста). Тобто спочатку це була «низова» ініціатива, яка привернула увагу бізнесу та інвесторів.

 

Або колишній аеропорт Темплхоф в Берліні, який люди буквально відвоювали для себе, і тепер це улюблене місце зустрічей і прогулянок для місцевих жителів, де вони мають змогу кататися на велосипедах, вигулювати собак, організовувати концерти і навіть займатися городництвом.

 

Як і в історії з харківським елеватором, в чисто комерційних проєктах думка громади досить часто ігнорується. В історіях "істинної" ревіталізації реалізація проєкту не має бути менш важливою за результат, тому що в процесі багато небайдужих людей вчаться домовлятися один з одним, борються за значущі для себе ідеї і розподіляють сфери відповідальності. Для України проєкти ревіталізації можуть стати точками розвитку громадянського суспільства та активних спільнот.

 

"А де ж взяти гроші?", - запитає читач. Там, де створюються значні суспільні простори, з великою ймовірністю знайдеться місце і для бізнесу. Практично жоден об'єкт ревіталізації не обходиться без залучення виробників їжі та напоїв. Чим більше життя та інтересу в конкретному місці, тим більше підприємці будуть зацікавлені відкривати там свої локації - офіси, магазини, івент-зали, фітнес-клуби, дитячі центри і т.д. (якщо вони вписуються в концепцію проєкту).

 

Чутка про дійсно успішні проєкти ревіталізації може сягати далеко за межі міста, залучаючи внутрішніх туристів та іноземців, як це, наприклад, сталося з португальською LХ Factory. Це призводить до підвищення попиту на всю туристичну інфраструктуру (готелі, ресторани тощо). До речі, під час відомого Leopolis Jazz Fest у Львові середній чек в кафе підвищується в 2,5 рази, а готелі та інші апартаменти бронюються за кілька тижнів.

 

Ревіталізація – це процес, який складно реалізувати зусиллями лише однієї людини. Це залучення різних фахівців — архітекторів, юристів, істориків, культурних менеджерів і багатьох інших партнерів. Тому важливо вміти домовлятися і співпрацювати, бути креативним, але в той же час не втрачати фокус і розуміти важливість впливу проєкту на дійсність, суспільство та місто.

 

Джерелоhttps://cutt.ly/zkEgHg0