2 червня 2022 р.

Післявоєнна розбудова України: чи потрібно змінювати підходи та правила забудови населених пунктів вже зараз?

Після Перемоги України у російсько-українській війні розбудова нашої держави, беззаперечно, буде одним із наймасштабніших проєктів. Його реалізація стане не лише нашою справою, але й місією усього цивілізованого світу. Ми віримо в те, що після закінчення війни українські міста та села, які постраждали внаслідок збройної агресії росії, стануть іншими: комфортними, безпечними, енергоефективними та будуть максимально враховувати потреби місцевих жителів. Для того, аби досягти цієї мети, важливо вже зараз змінювати застарілі "зарадянізовані" правила містобудування та враховувати кращі сучасні міжнародні практики для планування.

Ми всі звикли до своїх осель, районів, площ, нам було там добре і здебільшого ми не звертали особливої уваги на рішення місцевої влади щодо забудови нових кварталів, забудови історичного центру, зміни маршрутів громадського транспорту, витрат міського бюджету на незручну соціальну інфраструктуру. Бо в цих містах було наше щастя: близькі, рідні, друзі, парки, в яких зростали ми, а потім наші діти. Ми "проросли" в свої міста, містечка, села корінням та сплелися гілками. Війна відібрала в нас не лише майно, зруйнувавши будинки градами та балістичними ракетами, вона відібрала в нас наше минуле. Ми повертаємось в свої зруйновані домівки не лише для того, щоб забрати речі, а для того, щоб відчути рідне нам середовище. Але якщо цей трагічний момент забрав наше минуле, ми не маємо віддати право вирішувати наше майбутнє комусь, ми маємо долучитись до цього процесу. Бо так роблять наші сусіди-європейці, чиї затишні містечка прихистили більше шести мільйонів українців та українок. До речі, соціальні опитування говорять, що саме у зручності міст Україна дуже програє. Для містян багатьох країн Європи нормальною практикою є участь у  прийнятті рішень щодо того, яким буде їх місто, в тому числі через громадські обговорення, цікавість населення, взаємодію.

Нам обіцяють знаних в світі архітекторів, які в далекому і не дуже минулому проєктували круті офіси і вежі. Але ми мріємо про майбутнє і перед тим як проєктувати, а тим більше - будувати, треба ретельно все обдумати, залучивши не лише архітекторів, але й соціологів, істориків, експертів в освіті, громадському здоров'ї, енергоефективності. Знайти сміливість стати першими у застосуванні нових ідей щодо використання альтернативних джерел енергії, уявити, що містяни все частіше будуть пересуватись велосипедами, самокатами, пішки. Визнати, що таке поняття як "спальний район" не має існувати, що до найближчої амбулаторії має бути 15 хвилин пішки або на велосипеді. Що парки - це дерева і зелень, а не асфальт. Саме це і має відрізати нас від тоталітарних ідей, закарбованих в містах України як пам'ятка знецінення людини.

Подивившись на світовий досвід успішних, у економічному та соціальному відношенні, міст (Берлін, Лондон, Відень, Нью-Йорк, Токіо та ін.), ми бачимо, що вони будуються за певними принципами. Так, на початку розробляється стратегія, яка дає змогу уявити в загальних рисах як в майбутньому буде виглядати місто. За її допомогою здійснюється ефективна організація простору населеного пункту із врахуванням потреб містян, економічних можливостей держави, а також екологічних стандартів. У різних країнах така стратегія має різні назви: "мастер-план", "комплексний план просторового розвитку" тощо. Фактично, взявши мастер-план до рук, ми маємо отримати відповідь  на питання: "Що потрібно нам змінити, аби жити у дійсно затишному місті (селі)?" Поряд із цією стратегією, затверджується генеральний план, який конкретно визначає розміщення тих чи інших об’єктів в межах населеного пункту (будівель, автомагістралей, мостів, транспортних розв’язок, станцій метро і т.д.). Важливо розуміти, що генеральний план не замінює мастер-план, а має його органічно доповнювати та узгоджуватись з ним.

Цікаво, що до 2021 року головним документом у сфері містобудування був генеральний план. Але, насправді, цей документ дуже нагадує звичайне технічне креслення, яке, на жаль, не дозволяє побудувати дійсно людиноцентричне місто, яке б задовольняло потреби усієї місцевої громади. Для того, аби змінити таку ситуацію, були внесені зміни до законодавства, які передбачили появу нового містобудівного документу мастер-плану (щоправда такі зміни набувають чинності лише у 2025 році). Очікується, що завдяки впровадженню цього документу, громади матимуть можливість перетворити бачення майбутнього свого міста (села) у реальність та створити умови для залучення інвестицій.

Аби мастер-план дійсно працював на практиці (а не лише на папері) та забезпечував ефективну післявоєнну розбудову українських міст та сіл, необхідно вже зараз впроваджувати якісні зміни до законодавства. Ми вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі факти:

  • Нещодавно у Верховній Раді України було прийнято закон, спрямований на вжиття першочергових та невідкладних заходів щодо реформування містобудівної діяльності (наразі закон направлено на підпис Президенту). Увагу привертає те, що даний правовий акт передбачає запровадження нового документа – програми комплексного відновлення. Такий документ має розроблятися на рівні областей та/або територіальних громад, території яких постраждали внаслідок збройної агресії проти України. За таких обставин виникає цілком логічне питання: "В чому принципова різниця між мастер-планом та програмою комплексного відновлення?" З першого погляду здається, що ці два документи дуже схожі за своїми складовими. Проте, якщо "зануритися" у це питання більш детально, то можна побачити, що між ними є суттєві відмінності. Так, програма комплексного відновлення має короткострокову ціль приведення міста (села) у довоєнний стан. Тоді як мастер-план довготривала стратегія, яка передбачає здійснення цілого комплексу заходів (наприклад, впровадження на рівні населеного пункту заходів із енергоефективності, ресурсозберігаючих та екологічних технологій тощо), що направлені на розбудову міста відповідно до кращих світових стандартів. Тому, на нашу думку, не має потреби у створенні цих документів відокремлено один від одного (як варіант, програма післявоєнного відновлення міста могла б бути складовою  мастер-плану). 
  • У вищезгаданому законі також міститься положення згідно якого термін "тимчасова споруда" може використовуватися й для тимчасового проживання населення (раніше цей термін використовувався у законодавстві виключно щодо здійснення підприємницької діяльності). Тобто фактично було узаконено "тимчасові споруди" для проживання в них українців. На нашу ж думку, потрібно зосередити увагу не на будівництві тимчасових споруд, а на оперативній зміні законодавства, що б дозволило побудувати повноцінне, соціальне житло для наших людей (принаймні можна було б обмежити саму можливість їх існування певними часовими рамками з обов’язком замінити їх капітальними спорудами).
  • Створення спрощеної процедури розробки містобудівної документації. За останніми даними з початку повномасштабної війни росії лише у Києві через обстріли було пошкоджено понад 200 житлових будинків. Також зруйновано 46 шкіл та 30 дитсадків. Таким чином, на сьогодні перед нами стоїть виклик: швидка розбудова житлової інфраструктури та забезпечення дахом над головою десятків тисяч українців. Зважаючи на це, ми маємо позбавлятись від занадто складних, бюрократичних та тривалих у часі процедур. Наприклад, відповідно до чинного законодавства вже на завершальному етапі розробки містобудівної документації (коли вже виконаний основний "пласт" роботи, пов’язаний із збором вихідних даних, розробкою детальних планів територій, погодженням проєктів забудовників, отриманням ними дозвільних документів тощо) розгляд та прийняття рішення щодо затвердження проєктів містобудівної документації здійснюється органами місцевого самоврядування біля трьох місяців з дня подання до ради відповідного рівня проєкту містобудівної документації. Такі положення правових актів потребують змін.
  • Впровадження європейських стандартів у сфері екології та енергетики. При внесенні змін до містобудівної документації необхідно зменшити витрати енергоресурсів, а для цього необхідно запозичити позитивний світовий досвід. Вимоги щодо енергозбереження та енергоефективності мають ставитись не лише у містобудівній документації, а й у технічних вимогах до будівель та споруд. До прикладу, у Німеччині (за останні 15 років) енергоспоживання у будинках знизилося у 2-2,5 рази за рахунок удосконалення проєктування стін будинків, що зберігають тепло.
  • На жаль, повномасштабна війна на території України дала нам чітко зрозуміти, що нашим помешканням не вистачає безпечних захисних споруд, де б люди змогли безпечно та комфортно перебути бомбардування, ракетні/артобстріли ворога. Наразі люди змушені ховатись у підвалах житлових будинків, які не пристосовані для цього і які при обвалі будинку можуть перетворитись на "живу могилу". Аби змінити цю ситуацію та запобігти людським жертвам в подальшому, вже зараз необхідно вносити зміни до Державних будівельних норм. Примітно, що у 2019 році законодавець намагався запровадити подібні зміни, спрямовані на підвищення безпеки підвальних приміщень та сховищ, але у зв’язку із недостатнім фінансуванням ці зміни, на жаль, так і не були реалізовані. До того ж, у підсумку багато підвальних приміщень та сховищ було продано або здано в оренду приватним особам. 

На нашу думку, Україні корисно було б запозичити досвід Ізраїлю щодо обов’язкової наявності бомбосховищ у всіх будинках. Або ж, в якості альтернативи, встановити обов’язковість належного укріплення  нижнього поверху, як передбачено у Швейцарії. Такі вимоги повинні стосуватись не лише будинків, які планують збудувати, але й вже збудованих, задля того, щоб можна було забезпечити захист всіх людей, які того будуть потребувати. Для цього повинні бути встановлені чіткі терміни по приведенню сховищ у відповідність з Державними будівельними нормами.

Тож висновки такі: після закінчення війни ми маємо не повертати нашим містам, селам, селищам  "довоєнний вигляд", а розбудувати нові, наповнені повагою до людської гідності та об'єктивних потреб, заклавши технологічні рішення на наступні десятиріччя. Для цього вже зараз (а не у 2025 році) ми маємо створювати мастер-плани населених пунктів, які дадуть нам змогу уявити як будуть виглядати наші населені пункти в майбутньому. Окрім цього, ми маємо активно працювати над законодавчими змінами, аби позбутись радянських правил забудови міст, тривалих та заплутаних процедур розробки містобудівної документації, натомість замінивши їх чіткими, зрозумілими та легковиконуваними правилами, які розробляються на основі європейських стандартів. Зміна парадигми містобудування в Україні — наш шанс на позбавлення  тоталітарної радянської спадщини і побудови не лише нових міст, але й нового суспільства.