Протягом довгого часу культура виживала завдяки фінансовій підтримці впливових або заповзятливих людей. Але часи змінюються, а разом з ними і можливість знайти фінансову підтримку для своєї творчості.
Був час, коли французький художник на прізвище Моне самозабутньо займався творчістю. Але за оцінками Академії, найавторитетнішого журі того часу, виходило у нього це відверто бездарно. Великі мазки, яскраві кольори, любов до малювання місцевих буржуа (а не пафосних великосвітських дам і їх кавалерів у хутрі) зовсім не відповідали традиціям і очікуванням того часу. Вечорами художник скаржився на несправедливість світу своїм друзям - Піссаро, Ренуару, Дега, Сіслею. Ті активно підтакували, але будучи залежними (в тому числі фінансово) від оцінок Академії, хто мовчки, хто злісно коментуючи, допивали свій ель.
Серед них була людина, ім'я якої ми навряд чи зустрічали так само часто - Дюран-Рюель, галерист і арт-дилер. Усупереч нападам з боку великих критиків мистецтва, Дюран-Рюель оцінив ринок і потребу в "новому" мистецтві, що зароджувалося. Дав Моне стипендію, щоб менше думав, де взяти на прожиток, а більше малював. Виставив "бездарних" художників у своїй галереї і зайнявся комерцією на картинах. Багато в чому завдяки Дюран-Рюелю ми сьогодні знаємо, хто такий Моне і його друзі, за їх творчість платять мільйони доларів, а цінителі готові їхати на інший кінець світу і стояти в довгій черзі, щоб помилуватися на широкі мазки і яскраві кольори імпресіоністів.
Протягом довгого часу культура виживала завдяки фінансовій підтримці впливових або заповзятливих людей. Але щастило не всім, тому бідний поет або вічно голодний художник - цілком типові представники креативного класу. Але часи змінюються, а разом з ними і можливість знайти фінансову підтримку для своєї творчості. Розглянемо найбільш поширені варіанти:
Грантрайзинг
Це можливість отримати фінансування без необхідності повернення боргу, але із зобов'язанням хоч луснути, але виконати заявлені обіцянки за проектом. Донорів, які знаходяться в пошуках пристойних культурних проектів в Україні, чимало - наймасштабніші з них: Український Культурний фонд (УКФ), Creative Bridges, Creative Europe, Goethe Institute, British Council. Заснований у 2018 році УКФ тільки за перший рік своєї роботи підтримав 298 проектів, в 2019 році обсяги нарощуються. У кожного фонду свої програмні фокуси і цільова аудиторія. Тому копіювати один і той самий проект у кожен фонд навмання - погана ідея.
Програму кожного донора варто уважно вивчити і адаптувати заявку свого проекту під індивідуальні вимоги. Зазвичай заявка проходить три етапи. Перший - технічний, коли проект перевіряють на відповідність базовим вимогам і на відсутність помилок у заповненні; на цьому етапі традиційно "валиться" левова частка заявників. Другий - оцінка контенту, наскільки проект відповідає цілям програми, реальні терміни, бюджет, чи адекватні результати проекту.
Тобто якщо ви плануєте провести фестиваль гончарної майстерності, закладаючи у його бюджет 5 макбуків, 6 принтерів і 1000 грн на рекламу, то це виглядає дивно.
Останній етап - це співбесіда, де команда заявника та фонду знайомляться один з одним і обговорюють фінальні деталі проекту, щоб прийняти остаточне і безповоротне рішення працювати разом. Щасливими партнерами фондів вже стали такі проекти, як Одеський кінофестиваль, Друга бієнале молодого мистецтва в Харкові, нова, але вже гучна виставка "Ангели" від Павла Гудімова у Львові та ін.
Краудфандинг
Зібрати навколо свого проекту онлайн-натовп захоплених глядачів, мотивуючи їх виділити власні кревні фінанси на підтримку, - ціле мистецтво. Для цього треба вивчити ринок, досліджуючи смаки і переваги натовпу, почати говорити про свій проект мінімум за рік до виходу і не менше третини бюджету вкласти в рекламу. Подібні терміни і рекламні бюджети особливо актуальні при зборі грошей на міжнародних платформах типу Kickstarter або Indiegogo, де вже успішно спробували щастя такі креативні українські стартапи, як настільна гра Verge of War, дерев'яні 3D-пазли Ugears і анімовані рюкзаки від PIX.
Крім відомих світових платформ зі збору грошей на все, включаючи перепис білок у білячому парку і утримувач для кавуна, система "народної" підтримки саме культурних і освітніх проектів присутня в багатьох країнах. Так, у Франції це платформа Ulule, в Іспанії - Goteo, в Швеції - Crowdculture, в Італії - Derev, а в Україні - "Спiльнокошт". Вибір платформи в першу чергу залежить від цільового ринку проекту, місця його реалізації та наявності іноземного партнера. Цілком можна спробувати щастя на італійській платформі Derev, маючи у співорганізаторах проекту італійського партнера і розуміючи реальний внесок, який проект може принести італійській аудиторії.
Якщо ж проект передбачає виключно український національний або регіональний контекст, то за наявності соціального капіталу, правильної комунікації проекту і реклами можна заручитися підтримкою локального ком'юніті. Цим, наприклад, скористався щорічний фестиваль "День музики в Харкові", зібравши на "Спiльнокошт" 100 тисяч гривень в 2019 році.
Спонсори
Як не дивно, цілком реальний, але поки не працюючий на всі 100% в Україні, метод фінансування. Просто в українського бізнесу поки не увійшло в звичку фінансувати культурні проекти. Та й культурні й креативні менеджери не завжди достатньо компетентні в сфері бізнесу та маркетингу, щоб визначити цінність проекту для потенційного спонсора і продати його бізнесу.
Тому "метч" найчастіше відбувається між бізнесом, який дозрів до важливості не тільки реінвестування в себе, але і в культуру навколо, і проектами з грамотними менеджерами, гарною репутацією, чітко визначеними цілями, маркетинговою стратегією і бюджетом. Які на запитання: "Навіщо мені підтримувати ваш проект?" відповідають не розлогими пишномовними фразами, а короткими й чіткими аргументами у три пункти.
Так, Львівський ІТ-кластер підтримує Музей природознавства, що недавно відкрився для публіки у Львові, мурал за мотивами гравюр Дюрера в Харкові малюють матеріалами компанії Caparol, а Харківський літературний музей успішно поміняв освітлення на енергозберігаюче за допомогою одного зі своїх спонсорів. Тому при старті свого креативного проекту варто озирнутися не тільки в пошуках цільової аудиторії, а й бізнесу, до якого можна і потрібно прийти з діловою пропозицією.
Бутстрепінг
Це те, як починають свій шлях багато підприємців, але не знають, як уся ця мука називається. Бутстрепінг - це розвиток проекту без залучення зовнішніх ресурсів, а фінансування його з того що є. Частково за рахунок власних коштів команди, але в ідеалі - за рахунок поточних продажів і залучення нових клієнтів. Крім актуального продукту і розуміння ринку, головний фактор успіху при такому фінансуванні - це швидкість. Швидке виведення продукту на ринок, швидкий тест, швидкий апгрейд продукту, якщо необхідно. Прожити довго на бутстрепінгу складно, в ідеалі - це півроку, які покажуть, що проект або "не їде", або він успішний і має потенціал до розвитку, а значить можна йти і займатися фандрайзингом.
За допомогою такого методу досить складно фінансувати культурні проекти, які, як правило, вимагають часу на розкачування, але подібним шляхом часто йде класичний стартапер з ідеєю свого інноваційно-креативного утвору. Так, наприклад, найбільший веб-сервіс Github виріс саме на бутстрепінгу, як і багато інших онлайн-проектів.
Інвестиції
На відміну від донорів чи спонсорів, інвестори - це ті, кому гроші доведеться повернути. Типовими інвестиційними проектами стають великі й дорогі проекти ревіталізації. Серед них "Арт-завод" Платформа "та Unit City в Києві," Галичскло "у Львові і" Фабрика" в Харкові.
Цікавим для України кейсом стало імпакт-інвестування, коли бізнес або окремі люди інвестують в значущі для міста і суспільства проекти. Так народилися ресторани Urban Space 100 в Івано-Франківську і Urban Space 500 в Києві, 80% доходу яких йде на реалізацію загальноміських, у тому числі культурних, проектів. Тим же шляхом пішов проект ревіталізації Promprylad Renovation в Івано-Франківську, який спочатку залучив 1,8 мільйона доларів від 79 інвесторів, а в червні за один вечір презентації в Києві зібрав 22 млн грн. Відповідно до інвестиційного плану, за найближчі п'ять років проект повинен залучити 700 млн грн. Усі інвестори отримають повернення інвестицій у вигляді дивідендів і можливість реалізувати корисні для суспільства і країни ідеї.
Не варто також скидати з рахунків, що крім залучення приватних фінансів із різних джерел, існує ще й державний бюджет, що актуально для великої кількості культурних установ країни. Хороша новина в тому, що держбюджет на культуру в Україні збільшився за останні п'ять років у 2 рази. Як правило, він покриває основні витрати, як наприклад, обслуговування приміщень і реставрація експонатів у музеї або оплата зарплат трупи в театрі, а всі інші "плюшки" і бонуси досягаються у вигляді додаткового фінансування. Залучити його можна за рахунок продажу квитків, здавання простору для зйомок або заходів, організації кафетерію, сувенірної продукції, пошуку грантів, спонсорів і краудфандингу. Ідеальною комбінацією для музеїв, наприклад, вважається 80% бюджетних фінансів і від 20% фандрайзингу.
З появою великої кількості способів привернути фінанси на культурні та креативні проекти зростає відповідальність менеджерів проектів щодо їх правильного бюджетування і управління. Однією з важливих компетенцій стає фінансова грамотність або наявність у команді економіста і юриста під проект (щоб захистити інтелектуальну власність проекту, оформити відносини між власниками і донорами, спонсорами або інвесторами).
А якщо в проектній команді не вистачає навичок для якісного аналізу ринку і налагодження ефективної комунікації з цільовою аудиторією, то не зайвим буде запросити до себе маркетолога. Один із законів економіки говорить: "Великий прибуток пов'язаний із великими ризиками". Так і розширення можливостей для фінансування культури збільшує ризики, з якими можна зіткнутися, а також визначає необхідність розвитку низки компетенцій у команді, якими не варто нехтувати, бо це може дорого коштувати проекту.
Опубліковано на https://delo.ua/
