Нікого не здивую, але мушу це вкотре проговорити: наклепи здатні нанести реальну шкоду людині, її родині та бізнесу. Саме тому кожному, хто стикнувся з негативною і неправдивою інформацією про себе, варто вживати заходів, щоб нівелювати її шкідливі наслідки. В нашій країні є правові інструменти, які дозволяють захистити свою честь та гідність. Практика все частіше підтверджує, що вони дієві. А значить, є сенс до них звертатись.
На прикладі найбільш резонансних справ цього напрямку пропоную розглянути, як вони влаштовані, та на що звертає увагу суд, коли їх розглядає. Першою приходить на думку одна з найвідоміших справ щодо захисту честі та гідності - позов Віктора Медведчука до Вахтанга Кіпіані з приводу деяких тверджень з його книги “Справа Василя Стуса”.
Позов Медведчука до Кіпіані та видавництва Vivat
Віктор Медведчук подав до суду на Вахтанга Кіпіані, вимагаючи заборонити розповсюдження книги «Справа Василя Стуса». На думку позивача, книга містить як мінімум, 9 епізодів, які порочать його честь та гідність. Скоріш за все, більшість з них є оціночними судженнями. Тобто вони, за законами України, не мають спростовуватися, навіть, якщо когось ображають. Тобто вислів “адвокат (Медведчук) відверто “відбував номер” - це просто думка автора. І за законом, такі висловлювання не мають спростовуватися, бо їхню правильність і правдивість не можна в принципі довести чи спростувати.
А от неправдиві факти - якщо ви доведете їхню неправдивість - мають бути спростовані. Тільки суд може поставити крапку в питанні, є конкретне висловлювання оціночними судженнями чи описом факту (твердженням про щось, що відбулось чи могло відбутись в реальності). Але найчастіше звертається для цього до експертів-лінгвістів. Особливо в таких резонансних справах.
Якщо суд вирішить, що проти вас розповсюджувався неправдивий факт, ви отримаєте: а) право на спростування, б) підтвердження того, що він таки неправдивий, яке можете публікувати у своїх блогах, надавати у ЗМІ або вашим партнерам чи роботодавцям, наприклад.
В книзі «Справа Василя Стуса» є висловлювання, яке раніше в іншій справі вже суд визнав неправдивим. Автор книги говорить, що батько Медведчука був “поліцаєм”, тобто співпрацював з німецькою окупаційною владою під час другої світової війни. Але ще в 1995 році Віктор Медведчук звертався до суду для реабілітації статусу свого батька. Тоді суд його позов задовольнив. Іншими словами, ще з 1995 року у нього є рішення суду, яке підтверджує, що всі обвинувачення в цьому відношенні з його батька зняті. Ми бачимо, як рішення суду 1995 року стало в нагоді. Його Медведчук вже використовував для спростування аналогічних тверджень в судових процесах 2012 та 2018 років. Тобто і зараз йому вже не потрібно доводити, що це твердження є неправдивим - можна просто посилатися на рішення суду 95-го року. Отже, якщо хтось розповсюджує неправдиву інформацію про вас, завжди є сенс звернутися до розповсюджувача, щоб він її спростував. Або до суду, щоб він встановив факт її неправдивості і зобов’язав таки розповсюджувачів її спростувати.
Як діяти, якщо розповсюджується інформація, що наносить шкоду вам або вашій справі? Ми підготували покроковий план дій - забирайте за посиланням https://ilf.space/defamation
Позов Портнова до Порошенка, каналу “Прямий” та партії “ЄС”
Іще однією “гучною” справою щодо захисту честі і гідності є позов Андрія Портнова до Петра Порошенка, телеканалу “Прямий” та партії “Європейська солідарність”. Він вимагає від них спростувати фразу: «...Матеріали «справи моряків» не зважаючи на таємницю слідства були передані ДБР пану Портнову, який потім передав цю інформацію Російській Федерації, а конкретно постійному представнику РФ в ООН Василю Небензю...». Цю цитату Петра Порошенка розповсюдили згадані телеканал і партія на своїх сайтах. На перший погляд, може здатися, що у Портнова є всі шанси виграти цю справу в суді. Адже висловлювання включає в себе практично самі факти.
Тобто, це, здавалось би, не оціночне судження. А значить, можна вимагати його спростування. Залишилось тільки довести його неправдивість. В цілому, Портнов з адвокатами обрали досить “зручне” для вимоги спростувати висловлювання. В ньому є конкретна дія - “передав”, вказано конкретних осіб - Портнов, Небензя. Але фраза “справа моряків”, скоріш за все, викличе запитання в суддів. І на це цілком можна спиратися адвокатам відповідачів (Порошенка, “Прямого” і партії “Європейська солідарність”).
Звісно, більшість пересічних українців інтуїтивно розуміють, що означає це словосполучення. Але суд любить конкретику. І саме цей вислів може стати наріжним каменем, що розвалить всі доводи обвинувачення. Доведеться уточнити, хто як розуміє, що таке “справа моряків”. Це реальна кримінальна справа, вона дійсно існує і так називається? Це справа якогось одного моряка чи двох, трьох? яких саме? Адже військовими РФ було затримано 15 українських моряків у 2019 році. А може це взагалі назва якоїсь книги? Тобто, це питання точно потрібно буде роз’яснювати. Невизначеність фрази “справа моряків” змінює весь сенс висловлювання, неправдивість якого хоче довести Портнов. І якщо адвокати відповідачів не “зіграють” на цьому - це можна вважати грубою професійною помилкою адвокатів.
Позов Юлії Кузьменко до МВС
Захищати свої честь, гідність та ділову репутацію вирішила і Юлія Кузьменко - лікарка, яка є підозрюваною у вбивстві Павла Шеремета. Жінка звинувачує МВС та його керівника Арсена Авакова в тому, що він розповсюдив проти неї неправдиву інформацію. А саме - у програмі «Свобода слова Савіка Шустера» міністр Аваков заявив, що Юлія Кузьменко відмовилася надавати свідчення у справі вбивства Шеремета.
Щоб встановити правдивість чи неправдивість цього висловлювання, суд в першу чергу звернеться до протоколу допиту, про який іде мова. Тобто, якщо вже проводився допит підозрюваної, і вона під час нього відмовилася давати показання - це в будь-якому разі має бути зазначено в протоколі допиту. А протокол має бути підписаний адвокатом. Або якщо цього не було, а в протоколі зафіксовано - адвокат мав би поверх протоколу зробити напис про те, що не згоден.
Та якщо слідчі ще не викликали Кузьменко на допит на час виходу зазначеної програми (на чому наполягає її адвокатка), то протоколу з нього і бути не може. А значить, ми маємо просто слова Авакова проти слів Кузьменко. Варіантом тут можуть бути покази свідків. Проте, свідки різних сторін можуть говорити протилежні речі - і тут уже рішення українського суду передбачити досить складно. Міністру доведеться розказати, де, в яких обставинах і від кого він це дізнався (що Юлія Кузьменко відмовляється давати свідчення) - інакше йому доведеться визнавати, що він говорив неправду.
На прикладі цих трьох справ, абсолютно різних за змістом, ми бачимо, що захищатися від наклепу не завжди просто, але сенс в цьому є - навіть в реаліях нашої країни. Українське законодавство цілком здатне захистити ваші честь та гідність за потреби. Єдине - важливо обрати правильну стратегію для доведення істини в суді, врахувати всі підводні камені ситуації, що розглядається. З цим у нас ще є проблеми - часто адвокати не помічають найкращих можливостей для захисту інтересів клієнта. Тому я раджу звертатися до спеціалістів, які спеціалізуються саме в потрібній вам сфері. Їхній досвід з великою ймовірністю дозволить навіть не доводити справу до суду. А це зазвичай дешевше, швидше і більш безпечно для вашої репутації.
